Події на залізничній станції Березине Тарутинського району розвивалися стрімко.

Наприкінці жовтня – загадкова, ледве чи не інкогніто, поява тут нещодавно призначеного начальника управління Одеської залізниці С.П. Болоболіна, котрий ні з ким з колективу станції не зустрівся, а отже, ця поява не обіцяла нічого доброго. Услід – народження приголомшуючого наказу № 329, який забороняє «продаж квитків до вагона 10 – загальний, 81-ше місце Одеса – Березине із Одеси і Березиного з 15.ХІ й до скасування». 10 листопада була зустріч заступника директора дирекції Одеської залізниці Ю. Тягнирядна із керівництвом району з офіційним їхнім повідомленням про повне закриття тепер вже залізничної станції Березине. Вже наступними днями вивозяться вагони, які числяться на станції, й підготовлюється ґрунт під розбирання залізничного полотна. Причому все це робилося із разючою поспішністю, ніби кваплячись встигнути, доки люди не оговталися.

А для березинців із закриттям станції справді починався новий етап їхнього життя. Втім, не лише для них, а, за великим рахунком, для всього району. І справа не лише в причіпному вагоні № 10 на Одесу – паличці-виручалочці для студентів, малозабезпечених та людей похилого віку. А в зимові замети й обледеніння, його роль взагалі неоціненна.

Оскільки залізнична станція Березине – єдина на весь великий Тарутинський район, то все – зерно, насипні вантажі, цемент, вино тощо – вивозиться й ввозиться винятково по залізниці. Й мешканці – особливо віддалених сіл – вже зараз в жаху: у скільки ж тепер їм обійдеться доставлена автотранспортом із арцизьких складів тонна вугілля?!

Березинський сільський голова Наталя Олександрівна Шишкова – людина не боязкого десятка, рішуча, цілеспрямована – і та розгубилася. Адже навіть після сходу засідань виконкому та сесії, які відбулися, після відчайдушних звертань до всіх інстанцій, зокрема й до земляка, народного депутата
Василя Петровича Цушка, роботи щодо закриття станції тривають.

Тим часом, економічний збиток – за умови, що це руйнівне дійство не зупиниться, – може бути незліченним. У цьому випадку в районі не виявиться жодного вугільного складу, що незмінно спричинить за собою закриття великого комбінату хлібопродуктів – єдиного елеватора на весь район, відвантаження з якого провадиться по залізниці. Та й міні-елеватор теж до неї прив"язаний. Як, втім, і усі сім винзаводів району, які транспортують свої наливні вантажі по рейках. До речі, винзавод є й у самому Березиному, й зараз в орендованих у залізниці вагонах містяться виноматеріали. Як з ними тепер бути? Зливати на землю?

Про людський фактор вже не йдеться. А закриття станції торкнулося доль 18 її працівників, багатьом з яких до виходу на пенсію залишилося зовсім небагато. «І взагалі, хто надав право розоряти те, що побудовано руками наших пращурів, – обурюється сільський голова. – Під час їхнього перебування кожне село виділяло по 10 – 20 підвід, й у будь-яку погоду на них возили щебінь під будівництво залізниці. То ж невже усе має робитися сьогодні на шкоду людині?»

«І це у рік, оголошений Президентом України Роком села! Доля простого селянина, як і раніше, залишається «за межею недосяжності». Села розоряються, старіють, молодь залишає їх безоглядно. Мало кинутих будинків? Держава закриває свої ж підприємства! Коли таке було?» – каже літня березинська жінка.

Так, колись на території Березиного розміщувалася солідна база «Одесанафтопродукт», на якій зберігалися наливні вантажі для забезпечення району паливом, – закрили. Був свій райпостач, який постачав у повному асортименті господарствам техніку, запасні частини. Перейшов до акціонерного товариства – свою діяльність припинив. А від виведення Березинського прикордонного загону тут і зовсім дотепер оговтатися не можуть. І треба було чути, з яким болем Наталя Олександрівна промовила: «Вони серце в мене вирвали!»

Сьогодні в центрі селища – 26 гектарів законсервованої території.
Стоять два чудових п"ятиповерхових будинки, і 142 квартири нетерпляче чекають на своє заселення, що залишається неможливим. Парадокс, але письмового наказу на виведення прикордонного загону немає, а усне розпорядження до справи не прикладеш. Отже, й прийняти на свій баланс будинки і споруди селищна рада не може. Так 26 гектарів з усім, що на них розміщене, й залишаються під контролем та охороною місцевої влади і комендатури із трьох чоловік...

Звичайно, пояснення усьому можна знайти. Як були знайдені виправдувальні мотиви й для закриття залізничної станції Березине.
По-перше, залізничне полотно має потребу в істотному ремонті.
По-друге, дирекція знаходить цей напрямок збитковим. Тільки чи не занадто це рішення стало легким виходом зі справді складної ситуації, причому з наслідками, що далеко йдуть? Адже в кінцевому рахунку він з"явиться черговим, але вже непоправним ударом по соціально-економічному становищу району і вкрай ускладнить ситуацію із залученням інвестицій.

Крім того, недооцінене (або зігнороване?) стратегічне значення залізничного напрямку Арциз – Березине, що забезпечує нормоване постачання населення, евакуацію його під час надзвичайних ситуацій та ритмічні вантажоперевезення, серед них і вкрай необхідні й для газокомпресорної станції «Тарутине», й для багатьох підприємств аграрного та промислового секторів.

Рубати з плеча – справа зарані програшна. У своєму категоричному листі до районної ради та райдержадміністрації пан Ю. Тягнирядно попереджає: «У разі не- прийняття райдержадміністрацією рішення щодо закриття станції керівництво Одеської залізниці буде клопотати з даного питання перед Міністерством транспорту України”. Відомий вердикт було винесено без обліку одного «маленького моментика» – за свою долю, долю своїх дітей та онуків, своєї маленької батьківщини вирішили до кінця боротися самі березинці.

Ввечері минулої середи вони блокували три тепловози, тим самим перешкодивши вивезенню решти вагонів зі станції. Однак опівночі після докладної телефонної розмови із представниками дирекції Одеської залізниці люди «оборону» зняли, і перон спорожнів... до ранку, коли на станцію приїхав Ю. Тягнирядно. Цими ж днями проходить найвищого розпалу позачергова сесія районної ради, активізуються профспілки, долучається депутат обласної ради Федір Іванович Влад, а народний депутат України Василь Петрович Цушко виходить на Міністерство транспорту і зв"язку України.
І спільними зусиллями станцію відстояли! Більше того, розпочато ремонт залізничного полотна, повернули й багатостраждальний причіпний вагон
№ 10, а на вихідні дні, коли пасажирів втроє більше, виділили й ще один – додатковий.

Отже, правда, як воно й має бути, перемогла, хоча й коштувало це титанічних зусиль багатьох людей. І тепер у листі, відправленому на ім"я Прем"єр-міністра України В.Ф. Януковича, а також губернатора області
І.В. Плачкова та голови облради М.Л. Скорика, вони просять щодо сприяння у відновленні залізничного полотна до станції Бессарабяска, знятого 1997 року з тією ж поспішністю та наполегливістю, але без особливої тому протидії.

Мабуть, не було тоді за кермом такої «Залізної леді», як нинішній голова селищної ради Наталя Олександрівна Шишкова, за яку люди готові у вогонь і ві воду, як і вона за них. Недарма ж кличуть вони її «мамкою», вкладаючи в це слово і любов свою, й повагу...
**********************************************************************************
Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей» .::: 28.11.2006